17.04.2016

17 квітня 2014 року помер Габріель Гарсія Маркес

Два роки тому на 87 році життя цей світ залишив один з самих моїх улюблених письменників, представник так званого магічного реалізму. Ми мало знаємо про представників інших літературних шкіл, окрім англомовних. Цей письменник, політичний діяч,журналіст, видавець і, що важливо, лауреат Нобелівської премії з літератури, народився в Колумбії, провінції Магдалена, і вже у 20 років опублікував своє перше оповідання. І не можливо вважати себе освіченою людиною, якщо Ви не читали його повість Сто років самотності.

Передсмертний  лист Габриеля Гарсії Маркеса

Проси у Господа мудрості  та сили...

Якби на одну мить Бог забув, що я просто тряпчана маріонетка, і подарував би мені ще шматочок життя, я б тоді, напевне, не казав би все, що думаю, проте точно б думав, что кажу. Я б цінува речі не за те, скілько вони коштують, а за те, скільки вони значать. Я б спав менше,а більше мріяв, розуміючи, що кожну хвилину,  когда ми закриваємо очі, ми втрачаємо шістдесят секунд світла. Я б йшов, коли решта стоїть, не спав, доки інші сплять. Я б слухав, коли інші говорять, і як би я насолоджувався дивовижним смаком шоколадного морозива.

Якби Господь подарував мені ще одну мить життя, я б одягався скромніше, валявся б на сонечку, підставляючи теплим його променям не лише тіло, а й душу. Господь, якби в мене було серце, я б написав про всю свою ненависть до льоду і чекав, доки вийде сонце. Я б намалював мрією Ван Гога на зірках поему Бенедетти, і пісня Серрат стала б серенадою, яку б я подарував Селені. Я б полив сльозами троянди, щоб почути біль їх колючок та відчути яскраво-червоний поцілунок  їх пелюсток...

Господь, якби в мене залишався ще шматочок життя, я б не змарнував би жодного дня, щоб не сказати людям, яких я люблю, що я їх люблю. Я б упевнив кожну дорогу мені людину в моїй любові і жив би закоханий у любов. Я б пояснив тим, які помиляються, коли думають, що припиняють закохуватися, коли старіють, не розуміючи, що старіють, коли припиняють закохуватися!

Дитині я подарував би крила, але дозволив самій навчитися літати. Людей похилого віку я б упевнив в тому, що смерть приходить не з старістю, а з забуттям. Я стільки навчився у вас, люди,я зрозумів, що весь світ хоче жити в горах, не розуміючи того, що справжнє щастя коли ми піднімаємося в гори.

Я зрозумів, що з тої миті, коли вперше новонароджений  стисне в своїй маленькій долоньці палець батька, він більше ніколи його не відпустить. Я зрозумів, що одна людина може дивитися на іншу зверхньо тільки тоді, коли вона допомагає  їй піднятися. Є стільки речей, яким би я ще міг навчитися у вас, люди, проте, насправді, вони навряд чи стануть у нагоді, тому що, коли мене покладуть в цю валізу, я, нажаль, вже буду мертвий. Завжди говори те, що відчуваєш, і роби те, що думаєш.

Якби я знав, що сьогодні останній раз побачу тебе сплячою, я б міцно обійняв тебе і молився Богу, щоб він зробив мене твоїм янголом-охоронцем. Якби я знав, що сьогодні востаннє бачу, як ти виходиш з дверей, я б обійняв і поцілував тебе і покликав би знову, щоб дати тобі більше. Якби я знав, що чую твій голос останній раз, я б записав на плівку все, що ти скажеш, щоб чути це знову і знову, безкінечно. Якби я знав, що це останні хвилини, коли я бачу тебе, я б сказав: Я кохаю тебе і навіть не думав,дурень , що це ти і так знаєш. Завжди є завтра, і життя надає нам ще одну можливість, щоб усе виправити, проте якщо я помиляюсь і сьогодні це все, що нам залишалось, я б хотів сказати, як сильно я тебе кохаю, і що ніколи тебе не забуду. Ні юнак, ані старий не можуть бути впевненими в тому, що для нього настане завтра.

Сьогодні, можливо, останній раз, коли ти бачиш тих, кого любиш. Тому не чекай чогось, зроби це сьогодні, бо якщо завтра не прийде ніколи, ти будеш жалкувати про той день, коли в тебе не знайшлося часу для однієї посмішки, обіймів, одного поцілунку, і коли ти був занадто зайнятим, щоб виконати останнє бажання.

Підтримуй близьких тобі людей, шепочи їм на вухо, як вони тобі потрібні, люби їх і стався дбайливо, знайди час для того, щоб сказати їм: мені шкода, пробач мені будь-ласка і спасибі, і всі ті слова любові, які ти знаєш. Ніхто не запам’ятає тебе завдяки твоїм думкам.

Проси у Господа мудрості і сили, щоб говорити про те, що відчуваєш. Покажи своїм друзям, як вони важливі для тебе. Якщо ти не скажеш їм цього сьогодні, завтра буде таким самим, як і вчора. І якщо ти цього не зробиш ніколи, ніщо не буде мати значення. Втілюй свої мрії. Ця мить настала.